Бунтар чи громадянин доброї волі?
Юний, харизматичний. Громадський активіст родом з Києва, а духом точно з якоїсь козацької колиски на кшталт Холодного Яру. З його доброї волі йому вдавалося все чи майже все, за що він брався за свої неповні 25. Для багатьох Роман Ратушний втілював надію на краще майбутнє та результативне лідерство. Надію на подолання корупції, лідерство в протистоянні незаконній забудові законними методами.
Він був бунтарем. Але йшлося не про юнацький максималізм чи протест заради протесту. Роман бунтував проти несправедливості. Мафіозна дійсність, корупція та свавілля влади, окупант на твоїй землі. Захистити історичну спадщину чи згуртувати потужну громаду — таким було громадянське лицарство Ратушного.
Рідний Київ хлопець обожнював. Україну щиро любив. І з візій кращого майбутнього постійно народжувалися різні проєкти та ініціативи. Зокрема, Роман активно виступав за дерусифікацію: «Випалюйте в собі всю російську субкультуру. Інакше це все випалить вас».
Саме в любові до Києва Роман ініціював та створив ГО «Захистимо Протасів Яр». Усе починалося як протест місцевої громади проти побудови на історичних схилах 40-поверхівок. А переросло в об’єднання, яке захищає права киян. І виграє суди у великих заангажованих бізнес-структур. Так сталося в 2021 році, коли Господарський суд визнав недійсним договір суборенди земельної ділянки. А мер Києва пізніше підтвердив наміри створити тут парк. Парк, де на честь Роми пообіцяли висадити дуби його колеги та друзі.
Помаранчева Революція, Революція Гідності, боротьба із незаконною забудовою у Протасовому Яру. Юнак брав участь практично в усіх великих заходах, мітингах, акціях, де йшлося про боротьбу за справедливість. За словами батьків Романа, вони не виховували активного громадянина навмисне, він таким народився. «Думаю, такі люди з’являються на світ уже абсолютно досконалими. Про Рому я це відчувала і знала одразу. Це не є результат якогось виховання. Це абсолютно сформована особистість надзвичайно високого рівня. В усіх сенсах», — так сказала про сина письменниця Світлана Поваляєва.
Роман змінив життя багатьох людей. Заради справедливості був готовий іти до кінця. Так, тато Тарас Ратушний про свого Романа каже: «Різниця між нами, моїм поколінням і нашими дітьми, в тому, що вони не зупиняються. Я не впевнений, усвідомлюють вони це чи ні, але якщо зважити ризики, якщо подумати, що станеться, можна програти. Тому треба діяти тут і зараз, до кінця. Ось де різниця. Ось про що Роман». Як і Роман, його батько приєднався до лав ЗСУ.
Перші великі гроші юнак заробив завдяки тому, що обробляв мемуари відомої єврейської діячки. А до ГО «Захистимо Протасів Яр» якийсь час працював у комітеті Верховної Ради з питань житлово-комунальних послуг. І це йому, молодому студенту-правнику, було цікаво. Історія та право взагалі були на першому місці серед інтересів хлопця.
Восени 2020 року Роман висунув свою кандидатуру на депутатство в Київраді, і хоч не пройшов тоді, але не засмутився. Це був його політичний досвід: зустрічався з виборцями, радив об’єднуватися в громади, закликав домовлятися одне з одним, щоб робити добрі справи. Роману вдавалося переконувати людей щирим словом.
Він був різноплановою особистістю, швидко все опановував. За словами мами, рано почав ходити, швидко навчився говорити. А ще в його житті було багато музики, від фольклору до рок-н-ролу. Навчався в Джазовій академії Басюків на Оболоні разом зі старшим братом Василем, який у 2014 році, із початком російсько-української війни, поповнив лави ЗСУ.
«Я знала Рому по всіх, напевно, найгучніших, найважливіших і найрезонансніших ініціативах, які сталися за останні кілька років. Він був прикладом і натхненням для чималого покоління, особливо — для молодих українців та українок», — каже активістка Марина Хромих, підкреслюючи масштабність Романа як людини.
На думку журналіста Дениса Казанського, Роман Ратушний був одним із найефективніших представників громадського сектору Києва. «Коли ми познайомилися, йому було 21–22 роки. Він надихав. Я вірив, що в нього велике політичне майбутнє. Радів, що в нас є такі люди».
У березні 2021 року Роман Ратушний разом з багатьма небайдужими мітингував проти незаконного увʼязнення Сергія Стерненка, одеського активіста. Побиті вікна Офісу Президента, розмальований фасад. Було сфабриковано відео, де це робить начебто Роман. Після публікації відео на сайті МВС Ратушного затримали та інкримінували групове хуліганство. В результаті — домашній арешт з електронним браслетом. Ратушний пов’язував таке рішення із «політичною» неприязню до нього з боку апарату Офісу Президента. За місяць завдяки зусиллям адвокатів Романа апеляційний суд зняв з нього всі обвинувачення.
Випадків погроз про фізичну розправу над активістом Ратушним було безліч. Сам Роман пов’язував їх зі своєю діяльністю щодо захисту Протасового Яру та, зокрема, з компанією-забудовницею та особами-бенефіціарами. Так, хлопця намагалися страхати навіть відправкою на фронт за активну громадянську позицію. А він завжди відповідав у своїх численних інтерв’ю ЗМІ, що для нього захист Батьківщини не є покаранням.
І він пішов її захищати. З перших днів повномасштабного вторгнення. Думав про це й раніше, бо мав приклад брата. Спочатку служив у підрозділі «Протасового Яру» в обороні Києва. Згодом приєднався разом з кількома бойовими побратимами до 93-ї бригади на півночі Сумської області. Брав участь у деокупації Тростянця. Назва бригади — «Холодний Яр» — була натхненням для Романа, як історична пам’ять про опір українців загарбникам.
Попри невеликий бойовий досвід, Ратушний став розвідником. Це одна з найнебезпечніших спеціалізацій через наближення впритул до ворога. 7 квітня 2022 року Роман опублікував на своїй фейсбук-сторінці військовий квиток як «план до кінця війни». Потім був Ізюмський напрямок. Через зв’язки в Києві постійно підбирав машини та обладнання для батальйону.
У своє останнє бойове завдання Роман підповз до позицій росіян і визначив розташування їхніх танків. Зміг розмінувати дорогу, але ворог його помітив. 9 червня 2022 року Роман Ратушний з позивним Сенека загинув у складі бойової групи. До останнього подиху Роман був «на самому вістрі. І навіть ще трішки попереду».
«Рома не хотів би, щоб ми плакали. Він хотів би, щоб ми перемогли», — сказала мама Романа. А ще її син хотів, щоб на його могилі поставили хрест доби УНР, а на ньому як епітафію вибили вірш Михайля Семенка «Патагонія»:
Я не умру від смерти —
Я умру від життя.
Умиратиму — життя буде мерти,
Не маятиме стяг.
Я молодим, молодим умру —
Бо чи стану коли старим?
Залиш, залиш траурну гру.
Розсип похоронні рими.
Я умру, умру в Патагонії дикій,
Бо належу огню й землі.
Рідні мої, я не чутиму ваших криків,
Я — нічий, поет світових слів.
Я умру в хвилю, коли природа стихне,
Чекаючи на останню горобину ніч.
Я умру в павзу, коли серце стисне
Моя молодість, і життя, і січа.








































































