Брати по крові чи по зброї?
Брати Сергій та Олександр народилися в місті Гайсин Вінницької області з різницею в чотири роки: у 1967 та 1971 роках. Все як завжди у хлопців того часу: школа, вибір професії. Старший Сергій обрав кар’єру військового: після закінчення навчання в Камʼянці-Подільському був направлений в Ленінградський військовий округ (Вологодська область, поселення Мирний). Ще під час навчання одружився з Аллою Котенко, яка ділила з ним усі «радощі» переїздів і переведень як дружина військового. Пара повернулася в Гайсин аж в 1993 році, бо цілий рік після проголошення незалежності командування округу не відпускало та не дозволяло переводитися попри рапорти та прохання Котенка дозволити йому повернутися в Україну. Вже вдома став командиром взводу й очільником навчального курсу, мав у підпорядкуванні понад 200 солдатів. Загалом старший Котенко прослужив у армії 22 роки.
Молодший Олександр після закінчення школи вступив до Вінницького профтехучилища №11, обрав професію токаря. На відміну від брата, його тоді з армією пов’язало хіба що проходження строкової військової служби (Литва й Чехія). Повернувшись додому, Олександр почав працювати на місцевих підприємствах. Жив життя, одружився в 2001 році з Наталією Котенко, а в 2002-му став татом доні.
2013 рік сколихнув Україну. Обоє братів, Сергій і Олександр, підтримали цінності Революції Гідності, були її активістами й майже одразу після початку воєнних дій вирушили на Схід. Першим на фронт 2014-го пішов Олександр. Служив у 24-му окремому добровольчому батальйоні «Айдар». А за рік, залишивши цивільну посаду голови Гайсинської райдержадміністрації, воювати поїхав і Сергій, хоча і був на той момент у відставці.
«Вінницькі скіфи» — 9-й окремий мотопіхотний батальйон 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка, добре знана «дев’ятка». Командиром підрозділу Сергій «Ратибор» Котенко пробув цілих сім років. З початком російської агресії «Скіфи» воювали у Водяному на Приазов’ї, обороняли рубежі поблизу міста Попасна на Луганщині, на Світлодарській дузі.
За службу на захисті України в 2019 році Сергія Котенка нагородили орденом Богдана Хмельницького III ступеня. До «Скіфів» він пішов майором, а дослужився до полковника. Бійці вірили в свого комбата-«батька», поважали його за фаховість, справедливість і сміливість, розповідали про його розсудливість, уміння слухати і чути підлеглих, виважено ухвалювати рішення. «Наш батальйон — це держава, так само і родина — це держава. Тож маємо підтримувати, поважати, бути добрими і щирими одне до одного» — в цьому Котенко вбачав цінність побратимства.
«Під час ООС чимало територій відвоювали саме під його керівництвом. Від 500 метрів до 2–3 кілометрів. Виходили окопувались. Посували лінію фронту. В ООС, відповзав стільки з нами в сірій зоні. Він був прикладом для бійців. Окопи з нами копав і повзав з нами», — згадував в інтерв’ю «Суспільне Вінниця» бойовий побратим Сергія «Ратибора» Владислав Ільницький.
У молодшого Котенка все склалося дещо інакше, але доля з початком російської агресії також тісно пов’язана із захистом України. В червні 2014 року Олександр вступив добровольцем у лави 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». За місяць отримав поранення в ногу, та, підлікувавшись, знову повернувся в стрій. Почало даватися взнаки серце, скакав тиск, тож через проблеми зі здоров’ям Сашкові довелося демобілізуватися. Отримав інвалідність ІІІ групи. Але, попри це, активно зайнявся волонтерством, возив необхідне на Схід. І своїм хлопцям-«айдарівцям», й іншим підрозділам.
24 лютого 2024 року, початок повномасштабного вторгнення. Сергій Котенко зустрів нову активну фазу російсько-української війни на передовій. На допомогу братові «бити клятого ворога» кинувся й Олександр: він підписав контракт з 9-м батальйоном «Вінницьких скіфів», командиром якого був його брат. Щоб не нервувати домашніх, сказав, що повіз хлопцям допомогу. Проте до старшого так і не доїхав — затримався на Миколаївщині, став в оборону там, з частиною Скіфів, які стримували наступ на Півдні.
7 березня 2022 року під час боїв з окупантами за Миколаїв воїн Котенко з позивним «Кіт» загинув від осколкового поранення в груди. «Ми були в Миколаєві. Миколаїв втримали. Стояли посередині, щоб не зайшли ДРГ. Нам сказали, що можлива атака, треба спостерігати. Прилітає літак. Кидає праворуч ракету, потім зліва. Він лежав від мене в метрах двадцяти. По ньому пройшлась “касета”, касетний снаряд», — згадував побратим Олександра Дмитро Станішевський. Котенко-молодший посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Старший брат важко переживав загибель Олександра, проте війна не дозволила гідно відгорювати втрату: треба було відбивати наступ росіян. Тоді «Скіфи» стояли неподалік від Криму. В ситуації загрози повного оточення кадирівцями комбат Котенко вирішив розбити батальйон на окремі частини і прориватися. Його частина вирушила в напрямку Мелітополя. «Дев’ятка» Сергія Котенка знищила тоді десятки одиниць ворожої техніки, озброєння й живої сили, що зупинило наступ на запорізькому напрямку. В одному з боїв 9 березня 2022 року 54-річний полковник Сергій Котенко загинув на командному пункті, потрапивши під обстріл ворожих «Градів». Він пережив брата всього на два дні. Посмертно Сергієві Котенку присвоїли звання «Герой України» з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також він нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня та іншими відзнаками.
Братів Котенків поховали поряд на кладовищі в рідному Гайсині. В останню путь проводжали всією громадою. Під час церемонії поховання син Сергія Ростислав поклявся захищати Україну і виховати свого сина справжнім патріотом. «Ти був моїм натхненням! Я завжди старався бути схожим на тебе!.. Ти був унікальний, розумний, хоробрий, відважний та найголовніше — вірний Присязі! За всі ці роки тобі безліч разів пропонували вищі посади, не на передовій. А ти завжди говорив, що не можеш залишити підлеглих. Усі завжди говорили, що ваш батальйон — велика сім’я! Ти найкращий!… Я завжди пишався тобою, пишаюся зараз та буду пишатися до кінця своїх днів! Ти моя гордість!» — написав Ростислав Котенко у фейсбуці, згадуючи батька, щасливий від того, що встиг сказати йому, як сильно його любив.
Обидва сини Сергія Котенка, Тарас і Ростислав — також доєдналися до лав Сил Безпеки та Оборони України.
