Студент-мрійник чи молода Воля України?
«Богу — душа, життя — Україні, а честь — для себе» — цей патріотичний вислів був близький Василю, і саме таке ставлення до життя та долі країни привело його на Євромайдан у Києві в 2013 році. Коли хлопця запитували, навіщо він туди їде, той риторично відповідав: «А хто ж поїде?». Завжди починати з себе — так діяв молодий патріот. Василь Мойсей усвідомлював, як важливо боротися за гідність українців, і за це віддав своє життя в неповні двадцять два роки.
Василь народився в селі Зубрець на Тернопільщині. Багато часу проводив зі старшим братом Романом: хлопці гралися, ходили на ставки, допомагали батькам.
Якось юнак дізнався про долю свого двоюрідного діда, засудженого в сталінські часи за націоналізм. Це заохотило його зацікавлення історією України та повстанського руху. Тож подорожі Карпатами, під час яких Василь відкривав для себе повстанські криївки і відвідував місця боїв Української повстанської армії, зрештою стали звичкою.
Закінчивши школу, Василь поїхав вчитися спочатку до Івано-Франківська, а згодом до Луцька. На Волині він опинився невипадково: у той час його старший брат був настоятелем церкви святої великомучениці Варвари у селі Небіжка в цьому регіоні. Роман розповідав: «Одного разу я молився в соборі, стояв на колінах, просив, щоб брат [Василь] був біля мене. Я ще не знав, що буду священником, але думав, планував, щоб він допомагав мені, допомагав церкву будувати. І так сталося».
У 2012 році Василь став членом Ківерцівської міської організації Всеукраїнського Об’єднання «Свобода» та Українського реєстрового козацтва. Вважав, що тільки активні дії можуть змінити ситуацію в країні. У червні 2013 року написав: «Ні на що не здадуться навіть найкращі нагоди й готовність допомогти, якщо сама нація не виборює й не кує своєї долі власною боротьбою!».
Уперше Василь Мойсей вирушив на Майдан після розгону протестувальників 30 листопада 2013 року. Звідтоді кожні вихідні проводив у Києві. А в 35-й сотні Самооборони Майдану під назвою «Волинська Січ», до якої долучився, хлопець отримав промовисте псевдо «Крук».
Постійним супутником Василя на протестах був його друг Степан Стецькович. Напередодні маршу до Верховної Ради хлопці вкотре вирушили до столиці. Михайло Мойсей, батько Василя, згадує: «Одинадцята вечора 18-го лютого (2014 року), мати [дружина] дзвонить і каже: “Не лягай спати, молися”. Я не зрозумів, чого молитися, хіба то перший раз поїхав? Поїхав та й прийде. А вона: “Мені чогось недобре”. Після її слів я вже не спав. Вперше заснув десь вже на четвертий день після похорону».
Зранку 20 лютого Василь зателефонував братові, розповів, що почали стріляти. Разом із побратимом Сергієм Мерчуком та іншими протестувальниками він попрямував у бік Жовтневого палацу по Інститутській, опинившись в одному з епіцентрів протистояння силовикам. Маючи в руках лише саморобні щити, чоловіки саме піднімалися сходами, коли пролунали постріли. Снайперська куля влучила Мойсею в груди, пробила бронежилет, пошкодила натільний хрестик. Друг Сергій, який зумів урятуватися, доправив його до карети швидкої. Попри зусилля медиків у лікарні, за кілька годин Василь помер. Останніми словами, які він встиг промовити, були: «Я вас люблю. Вибачте».
22 лютого 2014 року тіло Василя Мойсея привезли до Свято-Троїцького собору в Луцьку. Наступного дня місто, де хлопець навчався, провело його в останню путь. У жалобній ході взяли участь представники волинського козацтва, духовий оркестр, молодь, священники, побратими, рідні та близько 20 000 лучан. Велелюдне поховання супроводжували гімном України, вигуками «Слава Україні!», «Василь — Герой України!», «Слава Небесній Сотні!». Домовину Василя покрили квітами, поряд поклали коровай і червоно-чорний стяг нашої боротьби. У листі до брата сестра Василя Марія тоді написала: «Братику, ти став героєм, але якою ціною… Ціною власного життя. Я горджуся тобою і люблю тебе».
Василю, життєвим кредо якого були його останні слова, опубліковані в соціальних мережах — «Краще вмерти вовком, ніж жити псом!», — навіки 21 рік.
