Майстер слова чи воїн честі?
Про людину найкраще вдається розповісти тим, хто був із нею поруч. Саме тому тут зібрані слова тих, хто добре знав Миколу — люблячого сина, брата, онука, хрещеного батька, найкращого друга, якого тільки можна уявити. Кожен текст чи цитата, подані тут і прочитані вами, дозволять пам’яті про Миколу Рачка — хороброго воїна, Героя, що став на захист України з першого дня повномасштабного російського вторгнення — жити в наших серцях. Завжди, незмінно, повсякчас.
Антоніна Люлька, сестра Миколи Рачка:
«Коля вів щоденник. Часом робив перерви, та згодом знов починав писати — нотував свої думки, спостереження. Незадовго до закінчення строкової служби описав у щоденнику свої бажання, які потай (або ні) хотів реалізувати, а деякі — хоча б визнати.
Першим пунктом Коля зазначив роботу над найкращим в Україні автомобільним медіа, головне — україномовним. Він бачив його цікавим, не схожим на інші — з насиченим контентом, власним полігоном, СТО.
Кількома пунктами нижче — мрія: нова автівка. Якщо точніше, нова стара автівка: Коля завжди мріяв про BMW E34 M5. Класика, тут усе зрозуміло.
Наступний пункт — спробувати себе в спортивній гімнастиці і побороти страх падіння.
Трохи нижче написав, що хоче опанувати ще кілька мов — французьку і японську чи китайську (першу — бо йому страх як подобалась японська культура, другу — бо це означало б невичерпні можливості).
Сьомий пункт — навчитись танцювати парні танці, можливо, котрийсь із латинської програми. Тепер згадується, з яким ентузіазмом Коля щоразу поспішав на заняття з танго.
Звісно, згадав він і про Нью-Йорк, який так мріяв побачити. А ще про те, що волів би “відновити гру на фортепіано і зіграти на вечірці”. Також зізнався, що хоче “написати книжку, яка справді захоплюватиме, і влаштувати її презентацію”.
Пункт 14 особливий — “Заснувати заклад, який буде відрізнятись від решти!”. А це ну дуже на нього схоже — він, майстер слова, мріяв отримати профільну технічну освіту за кордоном, щоб мати змогу взяти участь у створенні авто, власне, в ролі інженера.
Пункт 17: “Забезпечити батькам безбідну старість, м’яко кажучи, безбідну!”.
Згодом Коля пише про свою дитячу мрію — коло на Нюрбургринзі (найвідоміша гоночна траса в Німеччині) на чомусь круто зарядженому.
20 — “Надто розмито, знаю, але хочу докластися до того, щоби вивести Україну в топ. З точки зору особистої, бо я хочу нею пишатись!”.
21 — “Побувати в зоні бойових дій”. Цей пункт — останній у його списку бажань. Так хочеться сказати Колі, що він, на жаль, помилився, почавши не з того боку списку. Попросити, щоб спробував знову. Бо ж усе, що він робив, було прекрасним, а значить, він мав би продовжувати».
Василь Корчевний, близький друг Миколи Рачка, студент Національного університету «Києво-Могилянська академія» (НаУКМА), дослідник у сфері публічної філософії й культури:
«Коля завжди був для мене тим, хто витягує тебе з запліснявілої зони (дис)комфорту і кличе до пригод. Він збирав нас, саджав у своє авто — і от попереду вже Київське море, Одеса, Джарилгач. Він любив бути за кермом, любив дорогу як концепт. Його магістерський диплом був про філософію дороги в американському романі XX сторіччя. Філолог за освітою, він працював автомобільним журналістом.
Коля любив свою стареньку “пежо”, хоч і називав її часом “корито”. Він примудрявся лагідно казати навіть таке слово. Бувало, ми їздили на ній по нічному Києву, і він захоплено звертав мою увагу на красу нічного міста, на вогні мостів, що перетинали темряву понад Дніпром. Він умів цінувати красу речей і людей, особливо внутрішню.
Кермував Коля вміло й красиво. Завжди “моргав” фарою, щоб подякувати іншому водію, максимально притримувався етикету на дорозі. Як в усіх інших ситуаціях. Дивував усіх своєю галантністю та ввічливістю. Ввічливість, його була, що важливо, не проявом якоїсь слабкості, не намаганням сподобатися і не простою формальністю. Вона була проявом його твердого переконання, що завжди потрібно робити так, як належить.
Коля — з тих людей, із яких виходять хороші командири. Не прагнучи ніким управляти, він був готовий до цього і вмів це робити, коли ситуація вимагала взяти на себе відповідальність. Він не дозволяв собі зверхності щодо підлеглих, але вмів проявити волю й ухвалити рішення. Підтримував побратимів добрим словом, жартом, був із ними пліч-о-пліч у скрутних ситуаціях. Розумів, як важливо власним прикладом демонструвати впевненість і спокій навіть у найгарячіші моменти. І йому це вдавалося».
Павло Кащук, наставник Миколи Рачка, співзасновник інтернет-видання InfoCar, волонтер, засновник волонтерської організації Combat-UA:
«Патріотизм, мотивація та сила духу зробили з Колі воїна, і за його наснагу доля подарувала йому смерть, про яку мріє справжній боєць. Його підрозділ (58-ма бригада) неочікувано прийняв свій не перший, але, здавалося, нерівний бій із досить чисельним загоном “Ліга” ПВК “Вагнер”. Бій був непростий, але ворога було повністю знищено. Прорив зупинено. Трупи “елітних” спецпризначенців купами валялися навколо позицій. Про це писали в новинах. Проте ця перемога далась дорогою ціною…
За словами побратимів, Коля був справжнім воїном, свідомо йшов у бій, повернувся на фронт навіть після пропозиції взяти довшу відпустку після важких тижнів у Луганській області. Чи можна перемогти країну, в якій худорлявий філолог бере в руки зброю і стає справжнім воїном, знищуючи елітні підрозділи ворога? Не думаю!»
Олександр Вешелені, директор департаменту маркетингу міста та туризму Вінницької міської ради, раніше — координатор літературно-мистецьких подій у вінницькій Книгарні «Є»:
«Микола дуже вірив і вболівав за культурний поступ рідного міста. В середині 2010-х він написав мені з проханням поговорити про організацію культурного життя Вінниці. “Ця тема для мене цікава, хочу знати приблизний стан справ”, — зізнавався він тоді.
Ми проговорили по скайпу понад півтори години — наче зналися перед тим роками. Ще тоді мені думалося: от би добре було повернути цього могилянця назад до Вінниці якимись проєктами.
Хай і на коротко, але це вдалося втілити, запросивши редакцію журналу “Куншт” до нашої Книгарні “Є” — вони тоді саме розмістили в себе матеріал про старовинні годинники. Це, власне, була наша єдина довша зустріч з Миколою, але вже тоді ми обіймалися й раділи нагоді побути поруч, як давні друзі. Його світло і думки про категорію часу наповнювали невеликий зал, і це досі зчитується за тими світлинами, які лежать десь в архівах інтернету, де він — сфокусований, концептуальний і водночас по-хлопчачому запальний і усміхнений!»
Марта Крапивницька, однокурсниця Миколи Рачка, студентка факультету гуманітарних наук НаУКМА, аспірантка кафедри літературознавства НаУКМА:
«На першому курсі магістратури Микола став моїм Таємним Сантою. Він подарував мені сертифікат у Книгарню “Є” (що завше актуально для студента-літературознавця) і взяв обіцянку розповісти, яку книгу я куплю та яке враження вона на мене справить.
Пам’ятаю, мене тоді вразила його уважність: ми не дуже добре одне одного знали, але Колі було важливо, щоб подарунок справді мене потішив. Він був надзвичайно галантним і ввічливим та завжди чудово підбирав слова.
Незадовго після закінчення нашого навчання, під час святкування дня народження книгарні “Смолоскипу” у дворику книгарні, Коля спитав нас, чи “працюємо ми зі словом”, відсилаючи до настанови однієї з наших викладачок, Людмили Олександрівни Кісельової, під час нашого випуску — продовжувати працювати зі словом, бо воно облагороджує людину».
Владислав Ткачук, однокласник і близький друг Миколи Рачка, засновник волонтерського об’єднання «Друзі Борисфена», військовослужбовець:
«Не думаю, що я був його найкращим другом, та впевнений, що він і сам не поділяв друзів на кращих чи гірших. Хоча, певно, когось таки він називав найкращим другом, але додавав: “Але ми про це нікому не скажемо!”. Мені, як і багатьом однокласникам, іще зі школи батьки ставили Колю за приклад, а потім я й сам намагався бути таким, як він, бо такої розвиненої й інтелігентної людини не знав і не знатиму. Приємно бачити, що він додав барв не лише моєму життю, а й сотням, а то й тисячам життів інших людей».
Анатолій Шульгат, близький друг Миколи Рачка, студент НаУКМА, поет:
«Здавалося б, тільки декілька тижнів тому ми обговорювали “Бондіану”, дивились під час короткої відпустки новий “Топ Ґан”, а тепер, коли розповідають про останній бій Колі та його вчинки і вибори, раптом усі голлівудські бойовики, “Джон Вік” і “Меверік” стають безбарвними коміксами. Читати б про цей бій, і десятки чи сотні інших, у написаній ним книжці після Перемоги, але натомість про все розповідає його сестра. Слухаєш її і думаєш: якщо на Небі є військо, то для Колі Там точно відкриті всі двері. Якщо, звісно, захоче, бо бажань, талантів і вмінь у нього було багато. Бережи його, Боже, у себе!»
Кирило Безкоровайний, друг Миколи Рачка, український дитячий письменник, співзасновник науково-популярного медіа «Куншт», делегат від України при ООН:
«Коля підійшов до нас на презентації першого номеру “Куншту” в КПІ й запропонував допомогти з його редагуванням. Відтоді він попрацював над багатьма випусками журналу. Ви можете побачити його ім’я на більшості випусків друкованого “Куншту”. Саме Коля познайомив нас із нашими майбутніми редакторками й допоміг зробити “Куншт” таким, яким ви його знаєте зараз. Він був прекрасним спеціалістом і другом для всієї нашої команди. Знати Колю було великим щастям. Він був неймовірною людиною. Дякуємо, що захищав!»
Ростислав Семків, письменник, літературознавець, літературний критик, перекладач, видавець, доцент НаУКМА, науковий керівник Миколи Рачка:
«Коля любив автомобілі. Написав курсову про Карла з “Трьох товаришів”, далі диплом про Антилопу Гну з “Золотого теляти” та жовтий лімузин “Великого Ґетсбі”. Написав магістерську про філософію дороги в американському романі XX сторіччя. Коля ще багато міг написати. Азарт захоплюватися улюбленою справою та серйозність доводити почате до завершення — багато що міг іще зробити Коля. Натомість — війна. І тепер Колі назавжди 27. Коли сідатимете за кермо — згадайте Колю, який любив автомобілі й увесь світ».
Ірина Шеремета, близька подруга Миколи Рачка, випускниця НаУКМА, координаторка проєктів МТД, тренерка спікер_ок TEDxKyiv:
«Коля був неймовірним другом. Завжди міг щось вигадати, якщо розваг немає, підібрати правильні слова і сказати безглуздий жарт, який точно розрядить атмосферу. Коля вмів слухати і чути, з уважністю та повагою підтримати і сказати: “Іринко, ти досі сумніваєшся, що ти класна?”. В мене немає інших друзів, які вміють так. Коля був дуже глибоким, завжди намагався дослідити будь-яку тему, а ми обговорювали ду-у-уже багато всього — від особистих історій про стосунки до літератури та громадських ініціатив.
Коля розповів мені одну історію, як сидів у шанці з побратимом, Коля — перший, від кого я почула слово “шанець”, а не “окоп”. За словами Колі, побратим — хороший хлопець, але працював у сіру, не сплачуючи податки, бо буцімто не бачив у тому сенсу. Коля ж із тих “зануд”, які мають цінності й оформлюють ФОП, щоб працювати прозоро, обирають отримувати менше, але бути чесними. З тих, хто не “косив” від армії і сам став у чергу до військкомату в перші дні війни. Так от, він мені сказав: “Іринко, простеж, щоб я написав про історію з розмовою в шанці допис і завершив його такою фразою: хочу, аби після війни, в якій ми переможемо, ми не дурили систему, а працювали на повну і робили нашу країну кращою!”».
