Легіонер чи захисник волі та мрії?
Євгеній Брах народився 2 жовтня 1995 року в козацькому за витоками селі Селещина на Полтавщині. Мама, Любов Матлаш — інженерка-будівельниця, тато Олександр Брах — механік, фахівець із наладки обладнання. Подружжя виховувало двоє дітей: старша сестра Софія охоче бавилася з меншим братом, коли той був малим. А вже в дорослому віці вона стане його підтримкою й опорою.
Малий Євгеній із дитинства був дуже самостійним і сміливим не по роках. Якось у років три він уперше загубився. Ну як «загубився»? А було так. Щоб не залишати в квартирі самого, мама взяла його з собою у двір, на вулицю, де хотіла вибити килим. Наказала синові, щоб чекав під будинком, швидко впоралась, озирнулась, а Жені ніде немає. Пошуки навколо будинку, по сусідах і по околицях нічого не дали. Вона дуже перелякалася. А за кілька годин малого привела родичка, яка жила неподалік. Женя запамʼятав дорогу до неї, тож вирішив… сходити в гості. На запитання «хто тебе привів?», бо поруч нікого з дорослих не було, відповів: «я сам себе привів».
Нарощувати м’яз самостійності Женя не перестав і потім. У 6 років уже сам собі готував прості страви. Одного разу, коли мама приїхала в обідню перерву погодувати його, він сказав, що вже поїв яєчню власного приготування, адже бачив, як це робить вона. Після першого класу вже прав сам собі одяг у дитячому таборі — також підгледів, як це роблять старші.
Загалом дитинство Жені було різноманітним і насиченим. Особливо літні канікули: риболовля в ставках, випасання корів у мальовничих балках села Великі Будища Диканського району, дитячі табори відпочинку Криму та Полтавщини, Чорне море Одеської області й мілководний Азов на Арабатській стрілці, ночівля в наметах на берегах річок Ворскла й Оріль. Тож Євгеній зростав непосидючим і активним. Як пригадує вчителька, він сидів за першою партою й був першим у всьому: і в послуху, і в пустощах. Хлопцеві легко давалося все, за що брався. Вчився добре, але найбільше облюбував англійську та фізкультуру. Англійською школяр Брах займався й додатково.
Проте намберван захоплення, на яке витрачався весь вільний час, — спорт. Його цікавило все: футбол, волейбол, хокей, ковзани. Футбол — найдоступніший спорт не тільки в Іспанії, але й у Селещині. В дитячій анкеті Женя колись так і писав про хобі — «забивати голи». Тягнуло Євгенія і до музики: хлопець самостійно вивчав акорди, щоб навчитися грі на гітарі.
Хлопець любив читати. Його темпераменту імпонувала пригодницька література. «Пригоди Тома Сойєра» Марка Твена довгий час узагалі був його настільною книгою. А найулюбленішим фільмом Жені, який він передивився безліч разів, був «Сам удома». Комунікабельний, активний хлопець мав багато друзів, легко заводив нові знайомства, був лідером і душею компанії. У центрі уваги він був і вдома: безпосередній, інколи гострий на язик жартівник, проте чесний, справедливий, цілеспрямований. Євгеній чітко знав, чого хоче, а його рідні відчували, що на хлопця можна покластися.
Найбільша мрія Євгенія — стати військовим. Можливо, успадкував це від прадіда: Мороховець Омелян Петрович воював у період Другої світової війни, брав участь у форсуванні Дніпра, отримав поранення. Тож після закінчення 7 класу Женя їде вступати до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Екзамени склав успішно, але не пройшов медичну комісію. Формальна причина — неправильний прикус. Неформальна — величезний конкурс.
У 14 років Євгеній зробив собі перше татуювання у літньому таборі. Для рідних це стало сюрпризом, але всі швидко звикли. Згодом доленосне Alea iacta est, в перекладі з латини «Жереб кинуто», яке йому відгукувалося, він також нанесе як тату. Цю фразу нібито сказав Юлій Цезар, переходячи річку Рубікон зі своєю армією, після чого почалась тривала громадянська війна в Римі. В сучасному тлумаченні це означає ухвалення рішення, після якого вже немає дороги назад.
Тож «жереб кинуто», але мрія не відпускала. У 2010 році, після 9 класу, Євгеній вступив до Полтавського технікуму харчових технологій, де навчався на фахівця з налагодження й запуску промислових холодильних установок. На початку 2014 року Євгеній долучається до подій Революції Гідності в Києві, стаючи її активним учасником. Саме події на Майдані опосередковано підштовхнули юнака до більшої рішучості у здійсненні власних мрій. Але треба було продовжити навчання. Тож після закінчення технікуму Женя вступає до Київського університету харчових технологій за обраною раніше спеціальністю.
2014 рік — анексія Криму й Донбасу, початок війни на Сході України. Євгеній прагнув вступити на військову службу та стати на захист України. Але йому 19, а на службу приймають з 20 років. Цього разу відступати він не збирається: полишає навчання у Києві та прямує назустріч мрії — служити у Французькому іноземному легіоні. Спочатку він їде до Польщі, де вступає до Вищої суспільно-природничої школи імені Вінцента Поля (тепер — Академія прикладних наук Вінцента Поля, Люблін) на факультет «Туризм і рекреація». Батьки всіляко допомагали, навіть взяли кредит, аби синові було за що жити в чужій країні. Польща стала «квитком до Європи» й першим кроком до втілення мрії. Наступною зупинкою мала стати Франція. З наплічником і шаленим бажанням стати військовим, хоч і без знання французької мови, Євгеній прибув до спеціального відбіркового пункту. Задовго до цього вивчив усе, що стосувалося служби та вступу, готувався. А фізичні тренування й поготів давно стали частиною його життя.
Від майбутніх легіонерів у Франції вимагають гарної фізичної підготовки. І з цим у Жені ніколи не було проблем. Під час фізичного відбору він підтягнувся 37 разів — найбільше серед усіх кандидатів. Найбільшим випробуванням для нього став біг, який передбачав ще й різні фізичні навантаження в процесі. Тому інколи збивалося дихання, було важко рухатися далі. Але й тут хлопець з України показав гідний результат. А ще у майбутніх легіонерів перевіряють IQ. Як Женя згодом зізнавався в інтерв’ю, завдання були досить прості й мали на меті лише відсіяти неадекватів. Тож він легко впорався і з цим випробуванням.
У вересні 2015 року Євгенія прийняли до лав легіону. Це було гарне відчуття: він вчинив правильно, пішов за мрією. Тоді додалася ще й унікальна можливість вивчити мову. Навчання у легіоні відбувалося французькою, лише нею говорили між собою і курсанти. За порушення цього правила чекало покарання. Спосіб виявився дійсно дієвим: уже за кілька тижнів люди, які раніше не могли зв’язати кілька слів французькою, починають розуміти мову та відповідати на прості запитання.
За контрактом Євгеній відслужив п’ять років. Непосвяченій людині може здатися, що служба в легіоні — це красива форма та приваблива зарплатня. Насправді ж це щоденні виснажливі тренування та постійне випробування нервової системи на міцність. Курсантів змушують стояти в планці, відтискатися, присідати, виконувати безглузді завдання — фактично легіонерів кілька місяців поспіль намагаються зламати психологічно. Але Женя не здався попри те, що багато хто не витримав. Крім тренувань, були ще випробування на кмітливість. Хлопців без їжі та води закидали у джунглі, аби ті вижили й виконали поставлені завдання. В одному з таких «походів» курсантам довелося їсти змій.
Після проходження так званого «курсу молодого бійця» почалося найцікавіше: місії в країнах Африки та Південної Америки. Тут — своя специфіка. Клімат, який підходить не всім, отруйні рослини, змії, скорпіони. Одного разу Євгенія вкусив скорпіон. Невідомо, чим закінчилася б ця історія, якби не медики неподалік. Євгеній згадував, що відчув пронизливий біль, який можна було порівняти хіба з болем від укусів десятків бджіл. Він тоді навіть не зрозумів, що сталося. Довелося роздягатися, аби витягнути скорпіона, що якимось дивом заліз у штани.
Спочатку Євгеній служив у Малі — країні в північно-західній Африці, назва якої згодом стане його позивним. Для нього це був новий досвід, а ще можливість побачити далекі місця, де навіть не мріяв побувати. Євгенія цікавило все: чим живуть місцеві, що їдять, як відпочивають. Він залюбки знімав на смартфон усе, що бачив, ділився побаченим у соцмережах. Місії, які виконували й виконують легіонери, здебільшого миротворчі. Але й тут є свої правила, яких потрібно дотримуватися. Наприклад, загін миротворців, попри гарне озброєння та навички, ніколи не вступить у бій, якщо їх кількість не переважає противника щонайменше вдвічі.
Далі — більше: легіонер Брах потрапляє на інший континент, у Південну Америку. Джунглі Французької Гвіани припали йому до душі через вологий клімат: тут виснажлива спека чергується з дощем, і це не так нестерпно, а іноді навіть приємно. А ще тут неймовірна рослинність, від якої перехоплює дух. Про родину Женя не забував, хай як далеко був. За будь-якої нагоди навідувався додому. А одного разу влаштував справжній сюрприз: неочікувано з’явився на день народження тата, хоча у відпустку його тоді ніхто не чекав. Як згадує сестра Софія, це було дуже несподівано, щемко і приємно до сліз.
На початках своєї служби Євгеній не збирався затримуватися в легіоні надовго. Але з часом настільки втягнувся у військову справу, що не зміг знайти собі іншого місця, коли вже повернувся додому після закінчення контракту. Невдовзі йому запропонували стати резервістом іноземного легіону. Євгеній не вагаючись поїхав. Сам казав, що, поки не минуло три роки служби, він не дуже усвідомлював, що відбувається. Бо для рефлексій, усвідомлення просто не було часу. Осмислення прийшло опісля. За час служби в легіоні Євгеній викладався на повну, за що неодноразово отримував нагороди: хрест за бойову місію, медаль за виконання місії на території Франції, медаль за рік зразкової служби, медаль за місію в Африці, медаль за понад пʼять охоронних місій у містах Франції.
У вересні 2020 року, після завершення п’ятирічного контракту, Євгеній залишив службу у легіоні у званні капрала. Далі працював у Сен-Тропе й Куршевелі — охороняв заможних людей, які обирали ці курорти для відпочинку.
Втім, служба й робота — не єдине, чим жив Євгеній Брах тоді. Під час однієї з відпусток він познайомився з Кариною Костенко. Неодноразово потім і вона сама їздила до Євгенія за кордон. Так з однієї із таких поїздок Карина повертається до України не сама — ще того не знаючи, носить під серцем дитя. І це — сенс усього. Дівчина чекала повернення Євгенія спочатку з легіону, потім — із російсько-української війни. Карина згадує легкість, з якою Брах ставився до всього, що відбувалося в його житті. Його ніколи не хвилювала думка інших, він завжди знав, чого хоче сам.
Під час служби в легіоні Женя чи не щодня знімав відео й залучав до цього своїх товаришів по службі. Тож питання, займатися чи не займатися блогінгом, навіть не поставало. Одне з таких відео з хлопцем із позивним «Мазута» залетіло якось на YouTube. Після цього аудиторія Євгенія почала стрімко зростати. Багато хто й досі підписаний на його сторінки. Наразі ютуб-канал Жені налічує близько 12 тисяч підписників, Instagram — близько 40 тисяч, TikTok — близько 288 тисяч.
24 лютого 2022 року Євгеній зустрів у Франції. В ту страшну ніч він монтував чергове відео для свого каналу. Новини про вторгнення росіян вразили його. Тож і рішення ухвалив одразу: повертатися та долучитися до лав ЗСУ. Брах почав телефонувати знайомим і друзям серед військових, шукав, до кого приєднатися. Першим підрозділом, з яким хотів звʼязатися, був Азов, але це виявилось нереальним, адже на той момент їхній штаб був у вже окупованому Маріуполі.
Фахівці порадили чекати і готуватися. Тож Євгеній придбав необхідну амуніцію, щоб бути напоготові. Весна 2022 року. Женя потай від родини повернувся в Україну: не хотів нікого засмучувати своїм рішенням, адже побачитися зараз не вийде — відразу треба в підрозділ. Про його повернення не знала навіть кохана Карина, але відчула щось і зателефонувала саме в той момент, коли Євгеній був в Україні.
Першим підрозділом, до якого долучився Євгеній після початку повномасштабного вторгнення Росії, був добровольчий батальйон «Традиція і порядок». Саме добровольці цього батальйону брали участь у боях на Київщині. До речі, саме засновник добробату Іван Пилипчук, більш відомий за позивним «Залізняк», дав Євгенію позивний «Малі», коли дізнався його легіонерську історію. Женя у розповіді про себе згадав, що служив у Малі, а Іван сказав, що відтепер це його позивний. У воїнів усе просто.
Улітку 2022 року Євгенія відправляють на проходження курсу підготовки за програмою операції INTERFLEX у Великій Британії. Рівень знань військової справи Євгенія «Малі» Браха вражає інструкторів, і йому пропонують залишитися навчати хлопців. Женя відмовляється й по поверненню вступає до лав підрозділу спеціального призначення ГУР МО (універсальний оперативно-бойовий підрозділ «Тимура» у складі Головного управління розвідки (ГУР) Міністерства оборони України). Завдяки своїм умінням, відео у соцмережах і блогінгу «Малі» став іще більш медійним та впізнаваним, втім, не афішуючи, в якому саме підрозділі служить. Український аналітично-інформаційний канал «Апостроф TV» та ютуб-канал «Від душі в душу» беруть інтервʼю у Євгенія як у досвідченого військового. Він розповідає про свій військовий шлях, повернення в Україну та власний погляд на російсько-українську війну. Також в прямому ефірі новин французькому каналу Direct LCI France Євгеній надавав коментар із приводу ситуації в Україні.
15 червня 2022 року Євгеній став татом: у них із Кариною народився син Мирон. У цей день Жені вдалося бути поруч і потримати новонародженого сина на руках. Попри зайнятість, молодий тато знаходить можливості між операціями навідатися та провести час із маленьким сином.
21 вересня 2022 року під час виконання бойового завдання Євгеній Брах загинув. Через засекреченість операції у ЗМІ деякий час циркулювала інформація, що Євгеній загинув біля Соледара на Донеччині, а також не повідомлялася кількість полеглих воїнів. Згодом керівник спецпідрозділу «Тимура» ГУР МО повідомив, що в одній зі спроб визволення Запорізької атомної електростанції (ЗАЕС) у районі Енергодара ГУРівці втратили трьох бійців: «Регбіста», «Малі», «Суботу». За словами побратимів, хлопці проявили себе як справжні герої. Вони виконували спеціальне завдання, в ході якого вразили автомобільну техніку противника. Але під час останнього виходу (операції) все пішло не за планом: піднялась вода, вони висадились не в тому місці, де планували. Один із військових наступив на міну і в результаті загинув сам, а з ним іще двоє — Євгеній «Малі» та Максим «Регбіст».
Невдовзі, за 11 днів, Євгенієві Браху мало виповнитися 27 років. «Брат. Воїн. Справжній. Душа. Патріот. Найкращий серед нас. Найкращий серед найкращих. Приклад для всіх. Ти завжди залишишся в наших серцях! Знов сумую! Побачимося в іншому місці!» — так про «Малі» написав білоруський військовий з Інтернаціонального легіону ГУР Ігор Янков, відомий за позивним «Янкі», повідомляючи про смерть побратима 24 вересня. Євгенія поховали в секторі почесних поховань військового Меморіалу в селі Затурино Полтавської територіальної громади.
Рідні й друзі вже зробили чимало для збереження пам’яті про Женю. В листопаді 2022 року петиція щодо присвоєння Євгенієві Браху звання Героя України набрала понад 25 тисяч голосів. Полтавська обласна військова адміністрація, активісти й родина Євгенія ініціювали встановлення меморіальної дошки на стіні Селещинського ліцею, де він навчався. Академія Джиу-джитсу «One Touch» провела в Одесі турнір на памʼять про Євгенія та Максима Яловцева з позивним «Регбіст». У Києві провели хокейний матч пам’яті, й гравець команди «Кременчук» під номером 34 вийшов на лід у джерсі з позивним «Малі».
За ініціативи активістки та волонтерки Софії Васецької, як авторки петиції щодо перейменування топоніму в Полтаві, на честь Євгенія перейменовано парк «Сонячний». Разом із побратимом загиблого Андрієм Трацевським, більш відомим за позивним «Безсмертний», партнерка Євгенія Карина Костенко проводить фізкультурно-оздоровчий захід на честь «Малі» та всіх полеглих Героїв.
Учасники заходу збираються на спортивних майданчиках та виконують комплекс вправ, розроблених спеціально для заходу, що мають назву «комплекс Малі». Захід проводиться щороку в селі Селещина та в Полтаві. Також подібний захід організовували в таких містах як Черкаси, Дніпро та Київ. Можливо, колись ці спортивні змагання відбудуться й у парку імені Євгенія Браха, реконструкцією якого активно займається Карина. З серпня 2024 року у центрі Краматорська на будинку культури з’явився портрет Євгенія Браха «Малі», намальований художницею Анастасією Раус.
Сміливець, легіонер, доброволець «Малі» посмертно нагороджений Орденом «За мужність» ІІІ ступеня, медаллю «Хрест Свободи» та медаллю «За жертовність і любов до України». Також посмертно він отримав звання «Захисник України — герой міста Полтава» та «Почесний громадянин Диканської селищної громади». Євгеній обожнював спорт, життя, щиро ділився власним досвідом і захистив для нас найбільше — вільну Україну, куди повертатимуться українці й де житиме його син. Послухайте, як про цю його мрію шелестять дерева, в парку його імені.
