Селянин, учитель чи гайдамацький отаман?
У селі Мельники, в Холодному Яру на Чигиринщині, в родині Чучупаків наприкінці зими на світ з’являється хлопчик, якого назвуть Василем. Усього у його батьків, Оксани та Степана, народиться п’ять синів та одна донечка (померла в дитинстві).
Батьки Василя — неписьменні, проте роблять усе, аби дати дітям науку. Старший син Петро здобуває освіту першим, закінчує двокласну вчительську школу в сусідній Головківці, вчителює. Допомагає й братам, Василю та Олексі, здобути освіту. За підтримки брата Василь закінчує школу й Перше київське училище. Брати Чучупаки — Петро, Василь та Олекса — вирушають учителювати селами рідного регіону. Зокрема, Василь їде навчати дітлахів до Тимошівки.
Життя ставить на паузу Перша світова війна. Василя мобілізують до російського війська і відправляють на Білоруський фронт. Троє його братів — Петро, Олекса та Орест — також стають до лав військових. Орест, єфрейтор 166-го Рівненського пішого полку, гине за чужі інтереси в серпні 1915-го.
Три роки на фронті. За плечима у Василя — чималий військовий досвід і звання прапорщика. Проте траєкторія його життя змінюється знову — в Росії вибухає Лютнева революція. Це дає братам шанс повернутися додому. Після короткого перепочинку у рідних Мельниках Василь їде навчати дітлахів до села Пляківка, а потім у Ревівку.
Олекса ж Чучупак вчителює в Мельниках. На прохання ігумені Мотронинського жіночого монастиря він створює монастирську охорону з 22 осіб — першу військову організацію в Холодному Яру доби Української революції 1917–1920-х років. Мета — захистити старовинний монастир з його скарбами (в тому числі й бібліотекою) від російських дезертирів, що тікали з фронту. Місця історичні — тут бували поет Тарас Шевченко, козацький отаман Коліївщини Максим Залізняк і гетьман Богдан Хмельницький.
Захистити треба було й рідні Мельники. Згодом командування загоном самооборони переймає більш досвідчений Василь Чучупак — прапорщик російської армії. Разом із братом Петром, який повертається з Києва, він залучає до самооборони родичів. З них беруть приклад односельці, а за ними вже стікаються люди із сусідніх та дальніх сіл. Маленький загін поступово перетворюється на полк.
Родина Чучупаків серед односельців — чи не найавторитетніша. Майже всі чоловіки у сім’ї мають військовий досвід, а троє з них іще й учителями були. Не дивно, що Василь стає командиром гайдамацького полку, а Петро — начальником його штабу. Гайдамаки, чекаючи на бій, часу не марнують. Більшість із них мирно господарює, але зброю завжди тримають напоготові — на випадок сигналу тривоги, які подавали дзвони Мотронинського монастиря.
Російська Красна армія перетворює Україну на руїну, відтак усе більше людей ідуть у козаки — до полку гайдамаків Холодного Яру. «400 озброєних козаків шикував… отаман Чучупак. Були це люди надійні, бувалі, виключно селяне з Мельників, в більшості всі вони рідні Чучупакові: кум Івко, сват Кузьма, дядько Маширок, небіж Петро, Сидір, Мокій, Ярема — все це були родичі. Кожен з них мав власну хату, господарку, жінку, діток і до всього цього свою зброю: кум Івко тримав під скирдою соломи гармату, сват Кузьма під половою — кулемета, дядько Маширок під хмизом — рушниці та набої; дідусь Кіндрат переховував на леваді міномета».
Часи важкі: Україну роздирають московські більшовицькі окупанти, до ідеології та пропаганди яких часто прихилялися довірливі українці. За таких умов дисципліна — річ важлива. Василь створює Військову раду, їй підпорядковуються сільські сотні самооборони. Очільником одноголосно обирають Василя Чучупака. Прапор холодноярських гайдамаків — жовто-блакитний, кредо — Самостійна Україна та права, проголошені Центральною Радою в 4-му Універсалі. Це кредо з ним розділяють 4000 селян. Поруч з Василем — брат Петро, начальник штабу.
«Настав час всім кращим синам України, синам волі… синам вільного трудового життя взятися за зброю, — говорилося у зверненні інформаційного бюро штабу загону Холодного Яру 4 червня 1919 року. — Взятися чесними, мозолисто натруженими руками. Але знайте, що не на грабунки, не на вбивство мирного населення лунає цей заклик, ні, він закликає до боротьби, до самої рішучої боротьби з насильством, з неправдою, з якою прийшли до нас комуністи, які самі робити не хотіли, а прийшли до нас, аби жити нашим трудом, аби зруйнувати все, що було збудовано в нашім житті, що було облите нашим потом і кров’ю. Вони оголосили війну Капіталу і воювали… перекладаючи з одної кишені в другу, себто набивали свої кармани грішми… Хай же справдяться слова нашого незабутнього борця за волю, мученика і пророка Тараса Григоровича Шевченка, який сказав, “що ще дихне огнем пикучим всім ворогам Холодний Яр”».
Щоб разом виступити проти росіян, у червні 1919 року до Медведівки від Никифора Григор’єва, отамана повстанців Степової України, прибуває один з його отаманів — Федір Уваров. «Пересуватись далі не можна було, не порозумівшись із місцевою повстанською владою, — згадував Сергій Полікша, начальник кулеметної чоти Уварова. — В Медведівці зібралась нарада, на яку приїхали представники Холодного Яру з отаманом [Василем] Чучупакою. Спочатку виникла суперечка, бо ні один з отаманів не хотів признати іншого старшим».
Як пише дослідник визвольної боротьби в Холодному Яру Роман Коваль: «Постійний відділ Василя Чучупака був менший: близько 400 козаків, але він та його брати мали величезний авторитет серед місцевого населення, “яке майже все було озброєне і добре зорганізоване”. Тож для Василя Чучупака не становило проблем у будь-який момент різко збільшити чисельність полку гайдамаків Холодного Яру. Та він мав лише чин прапорщика, а Уваров був штабс-ротмістром царської армії».
Втім, компроміс було знайдено. Військовим отаманом Холодного Яру стає Федір Уваров, в його підпорядкуванні постійний холодноярський загін. А Василь Чучупак залишається отаманом місцевості, проте з правом вирішального голосу «в справах боротьби», а також в питаннях мобілізації місцевого населення за потреби.
«Ідейного розходження між обома отаманами не було, — свідчив Сергій Полікша, — бо Чучупак боровся за незалежність України, а Уваров, хоч і не зовсім чисто балакав по-українськи, ставив за ціль боротьби незалежну українську державу вкупі з Кубанню». Тож козаки та гайдамаки об’єднаних сил розмістилися в Мотриному монастирі в Холодному Яру, в Мельниках, Медведівці та Головківці. Місцеве населення максимально прихильно ставилося до вояків. Як згадував Сергій Полікша: «…такого приятного і турботливого відношення населення, як в районі Холодного Яру, я ні до того часу, ні опісля не зустрічав. На Зелені свята школу, в якій я стояв із кулеметниками, буквально заатакували жінки і дівчата, які понаносили і печеного і вареного, — найкращого, що було в них самих. Козаків, частуючи, три дні перетягали з хати до хати». Рішення ж об’єднаних сил було наступне: Уваров пробивається через кордон червоних частин до отамана Юрка Тютюнника, а Василь Чучупак боронить місцевість.
Довіра до Василя Чучупака дозволяє йому збільшити полк до 4000 козаків. Навколо полку утворюється своєрідна «Холодноярська держава», до якої входили багато сіл (рідні Мельники Чучупаків, Головківка, Грушківка, Лубенці, Жаботин, Плескачівка, Чубіївка, Деменці, Зам’ятниця, Медведівка, Івківці, Матвіївка, Худоліївка та інші).
«Столицею» були Мельники, «урядовою резиденцією» отамана — Мотрин монастир, на найвищій дзвіниці якого чатував черговий і в разі небезпеки бив у дзвони. За їхніми звуками селяни довідувалися, з якого боку і хто насувається — піхота чи кавалерія, з артилерією чи без неї. Довідувались і про приблизну чисельність ворога. Холодноярські села ділилися на дієву і резервну сотні, які збиралися на дзвін Мотриного монастиря: два удари підряд — на збірку викликалася дієва сотня, три удари — обидві сотні.
Зовсім скоро вплив, авторитет та меседжі головного отамана Холодного Яру Василя Чучупака поширюється далеко за межі навколишніх сіл. Під прапором «Воля України або смерть» гуртуються козаки-повстанці від Переяславщини на Лівобережжі до Глодос на Правобережжі (нині Новоукраїнського району Кіровоградської області). Вороги ж називають Василя Чучупака «диктатором Холодного Яру». І не дивно, бо Холодний Яр стає неприступною фортецею — тут довгий час не було «совєтської власті», а пізніше — і білої диктатури росіянина А. Денікіна. Як головний отаман Василь старанно організовує військо, стежить за дисципліною поміж козаків і суворо карає будь-яке свавілля чи грабіжництво.
Як Чучупак керував та вказував правильний шлях своїм гайдамакам, розуміємо з його промов на нарадах Яру. Його гучний голос завжди перекривав гомін зборів. «Панове, двох думок бути не може. Ми, вільні гайдамаки, не підемо служити червоним. Немає у нас спільного шляху з кацапами, не знаємо ми їхніх ідей про комунізм, про якийсь інтернаціонал, про вигадане братерство народів. Є у нас вільна ненька Україна і ми, її рідні сини, повинні битися зо всіма, хто простягне до неї руки», — така проста ідеологія холодноярців словами їхнього отамана Василя Чучупака.
Не всі повстанці та отамани підтримували УНР, як Василь Чучупак. Часом траплялися ті, що ставали «на совєтську платформу». Адже й більшовики ширили пропаганду про самостійну, але совєтську українську республіку з метою спільно виступати з отаманами проти білогвардійців. Не секрет, що українські селяни розуміли гасло «Вся влада Радам!» як «Уся влада українцям!». Їхнє прагнення жити вільно у своїй державі стало підґрунтям усенародного опору російським окупантам. Прикладом того, як комуністична ідеологія впливала на повстанський рух, може слугувати отаман Свирид Коцур: він піддався більшовицькій пропаганді, а проголошена ним Чигиринська республіка підпала під їхній вплив. Натомість Василь Чучупак завжди послідовно підтримував владу Української Народної Республіки. У лютому 1920-го після розгрому денікінців (велику роль у ньому відіграли українські повстанці) Лев Троцький, нарком з військових та морських справ та голова Революційної військової ради РРФСР, видав наказ про «ліквідацію українського професійного повстанства» як головної загрози для совєтської Росії. Це було визнання сили повстансько-партизанського руху, його небезпеки для окупаційної червоної російської влади.
У листопаді 1919-го до Холодного Яру дістається Андрій Гулий-Гуленко — легендарний отаман Катеринославщини й Херсонщини та посланець Директорії УНР. Чучупак визнає його загальне керівництво, і вони разом б’ються проти денікінських військ.
У січні 1920-го командарм Першого зимового походу Михайло Омелянович-Павленко пише командирові Київської дивізії Юркові Тютюннику: «В районі Чигирина панує повстанець Коцур, який, по думці От. Гулого, являється другим Волохом, і він не радить іти в цей район. В Мотронівському манастирі є організація повстанців Чучупаки, який, в протилежність до Коцура, є чисто українською організацією».
Тоді ж холодноярці Чучупака провадять розвідку в районах Канева, Сміли, Ново-Миргорода, Єлисаветграда, Знам’янки й Чигирина, а розвідувальні дані доставляють отаманові Гулому-Гуленку, який мав беззаперечний авторитет в українського командарма Михайла Омеляновича-Павленка. Тож не скористатися Холодним Яром як місцем перепочинку та підкріплення Армія УНР під час Зимового походу просто не могла.
Командувач армії УНР Михайло Омелянович-Павленко на 12 лютого 1920 року скликає нараду в Медведівці, на яку запрошує й Юрка Тютюнника, Андрія Гулого-Гуленка, Василя та Петра Чучупаків. Були тут й інші видатні старшини Армії УНР. Обговоривши майбутній спільний виступ проти російської Красної армії, лицарі Зимового походу й лицарі Холодного Яру збираються у Мотронинському монастирі — справити молебень за щасливий похід до центру України та панахиду за загиблими побратимах.
Василь збирає гайдамаків у лісничівці на хуторі Кресельці, неподалік від монастиря, щоб обговорити плани на майбутнє повстання проти окупаційної російської влади. Раптово з лісу несподівано вискочив червоний кавалерійський загін… Стріляючи з кулемета, отаман Василь Чучупак вигризає своїм шлях з оточення. Але кінь гайдамацького ватажка несподівано поніс його просто на ворога — отамана оточено. Не бажаючи потрапити в полон, Чучупак забирає власне життя. Юрій Горліс-Горський, старшина Армії УНР, письменник, стверджує, що останніми його словами були: «Готуй нових бійців, Холодний Яре».
Василя Чучупака, отамана-патріота з Холодного Яру, мельниківці поховали на сільському цвинтарі, на самому узвишші. Поночі, без стрілів, пісень і промов. Лише подумки повторювали обітницю помститися за гайдамаку. Нащадки почули його заклик: сто років потому бойові традиції полку гайдамаків Холодного Яру продовжить 93-та окрема механізована бригада ЗСУ «Холодний Яр».
«Отже, хто любить спокій, хто любить волю, хто любить свій рідний край, хай зараз же іде козаком до Холодного Яру, хай буде дійсно козаком. Хто має зброю, забирай її з собою, хто ж такої не має, але почуває себе здатним до козацтва, хай іде до нас. Гуртом скоріше здобудемо зброю. Знайте, брати, що Холодний Яр дійсно буде нашим оплотом і він одіб’ється од усіх ворогів. І знайте, що наша єдність все подолає. Бо у нас тільки так: “Всі за одного і один за всіх”». Пророчі, світоглядні слова Василя Чучупака.
