Військовий — за покликом мрії чи через війну?
Данило Мурашко народився 10 серпня 1998 року у мальовничому Ніжині, що на Чернігівщині. Був єдиною дитиною в родині. З дитинства хлопець гартував сталь у характері та завжди хотів бути першим. «Даня був лідером, — згадує його мама Людмила Мурашко. — Ще з садочка вирішив стати військовим після того, як йому зробили фото у формі моряка. Щороку я запитувала, чи впевнений він у своєму рішенні, і щороку він чітко казав “так”». Підлітком Данило зацікавився спортом — можна сказати, «прикіпів» до нього. Обожнював футбол: дев’ять років відвідував дитячо-юнацьку спортивну школу. А ще опанував воркаут (вуличне тренування) і часто з ранку і до самого вечора відточував техніку й силу на брусах та турніках просто неба.
Першою «дорослою» книжкою Данила про війну, прочитаною у сім років, стала книга «Звіяні вітром» Марґарет Мітчелл. Тоді хлопець не зрозумів як слід, що цей твір не про саму війну, а про любов під час війни. Але мама Людмила мудро сказала: «Синочок, підростеш — зрозумієш». А улюбленим фільмом Данила була історична драма «Троя» з масштабними й видовищними батальними сценами. З освітою все було як у всіх: хлопець закінчив школу (загальноосвітня Ніжинська школа № 9) й постав перед вибором майбутнього фаху. І спрямовувало його тоді те саме дитяче бажання стати військовим, бути воїном із книг та фільмів.
Тож Данило майже без роздумів вступив до Чернігівського ліцею інтернатного типу з посиленою військово-фізичною підготовкою. Збройна агресія Росії проти України, коли російські військові зайшли в Крим у 2014 році, лише посилила його бажання стати офіцером, захищати своє. З усіх військових професій обрав фах пілота — «літати» відтепер стало і його прагненням, і його шляхом. Відтоді квартира, в якій жили Даня з мамою, була заставлена літаками: деревʼяними, пластмасовими, металевими. Небо з самого дитинства вабило Данила.
Після закінчення ліцею — Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба. П’ять років навчання (2015–2020 роки). Найважче з усіх дисциплін майбутньому пілоту давалась аеродинаміка — фізична наука про вивчення закономірностей руху повітряних потоків та їхньої взаємодії з твердими тілами. Через неї в Данила навіть виникали думки відрахуватись з університету, але майбутній льотчик все ж таки встояв і перед цією перешкодою.
Одного разу Данило захистив дівчину на дискотеці, і в бійці йому зламали щелепу. Травма призвела до того, що хлопцеві дозволили навчатися літати лише на штурмовику — літакові, що літає на низьких висотах. Майже відразу опісля Данило опинився в Миколаєві — так склалася «авіаційна доля». Гуляючи одного дня берегом Миколаївської затоки, студент Данило познайомився з Дар’єю — своєю майбутньою дружиною. Щойно переїхав до міста біля моря служити й орендував квартиру, запропонував дівчині жити разом. На самому початку повномасштабного вторгнення, Данило запропонував Даші одружитись, і вона погодилась.
Аж ось і випуск. Після закінчення університету Данило став льотчиком авіаційної ланки авіаційної ескадрильї. Місце служби — 299-та бригада тактичної авіації імені генерал-лейтенанта Василя Нікіфорова, що базувалася в уже знайомому Миколаєві. Мине зовсім небагато часу — і в травні 2022 року рядового Мурашка підвищать до старшого льотчика, а згодом — і до командира авіаційної ланки.
«Даня — єдиний з своїх друзів дитинства, хто здобув вищу освіту і став військовим. Небо було його диханням, легенями, його серцем і мисленням. Він ним марив», — згадувала мама Людмила. А двоюрідна сестра Ольга в спогадах на Платформі пам’яті «Меморіал» зазначала: «Брат був життєрадісною людиною. Завжди веселий, усміхнений, на позитиві, багато жартував. Данило з дитинства мріяв літати. Його мрія здійснилася, і він уже не уявляв свого життя без неба. Брат був мужнім та відважним, ставив цілі та йшов до них. Він справжній Герой, Воїн, Чоловік, який врятував безліч людей…»
Лідер за характером, по-доброму впертий, цілеспрямований юнак завжди брав багато польотів, виконував усі поставлені бойові завдання, прискореними темпами набував такого потрібного досвіду. Тож у бригаді побратими закріпили за ним позаштатне звання «бойового козака», та й загалом згадували Данила Мурашка як мужнього не по роках воїна.
А ще всі пам’ятають його щиру усмішку, яка майже ніколи не сходила з обличчя. З нею він взявся і за англійську — адже в планах командування було «перенавчити» Данила на літак F-16 як одного з перших серед молодих асів. За власний кошт новоспечений учень придбав інтенсивні курси, в перервах між вильотами слухав, штудіював мову. А вже за деякий час своїми результатами дав зрозуміти оточенню і командиру, що його рівень англійської вже вищий, ніж у багатьох із них.
Людмила Мурашко пригадує і такий промовистий випадок про готовність сина летіти в будь-яку хвилину: «Каже мені Данька, що сьогодні два польоти вже було, і, може, третій буде. Я питаю в нього, чому так багато, а він мені: “Мам, ну дивись, вранці встали, в того голова болить, у того болячка, в того срачка. А бойова задача є. Хто летіти буде — Мура буде”»… Мура — саме так, скорочено від Мурашко, називали Данила в підрозділі.
З такими годинами нальотів-вильотів, за знищення ворога і за те, що успішно виводив авіаційну техніку з-під ракетних ударів противника, не забарилася й відзнака молодому талановитому літунові. За видатні досягнення Данило був нагороджений орденами Богдана Хмельницького всіх трьох ступенів. Тож Мурашко — повний лицар цієї нагороди. Також йому було присвоєно почесний знак «Сталевий Хрест».
Мовою цифр заслуги Данила Мурашка звучать не менш захопливо. За перший рік повномасштабного вторгнення з 24 лютого 2022 року по 27 січня 2023 року льотчик здійснив 141 бойовий виліт. За цей час він знищив 70 одиниць броньованої техніки, 80 автотранспортних засобів, 30 автоцистерн паливно-мастильних матеріалів, ще й живу силу ворога — 600 окупантів. Він також урятував сотні наших військових, прикриваючи їх з неба чи виводячи з оточення ворогом. Ось як розповідав про Данилову ненависть до окупантів його командир Ростислав Лазаренко в інтерв’ю військовому онлайн медіа «Армія INFORM»: «Пам’ятаю, як Данило подивився новини про Бучу, яке там звірство було, в нього просто очі кров’ю налились… Каже: “Буду їх знищувати, скільки зможу! Якщо ми знищимо хоч одного окупанта, то він уже не зможе вбивати наших хлопців та дівчат. А якщо ми забираємо десятками, а інколи і сотнями, за один виліт, то скільки ми своїх рятуємо? А на передовій нашим набагато важче… Ми прилетіли, відпрацювали і повернулись у відносну безпеку, а вони — під вічними обстрілами”».
Командир та побратими стверджували, що Данило постійно вчився, відточував майстерність. Конструктивну критику спокійно вислуховував, помилки виправляв і в цілому добре вмів слухати досвідченіших льотчиків. Так 24-річний юнак зрештою став «ведучим» льотчиком у бойовому авіаційному порядку, бо старших літунів ставало дедалі менше, а польоти не мали припинятися. Він отримав і відповідальність за тих, хто летить за ним, і довгоочікуваний позивний. «Прийшов мій час! Позивний — “Posipaka”», — гордо заявив тоді командиру. Отримував «Posipaka» і на горіхи. Як добре освоїв техніку польоту, пробував літати на гранично малій висоті. Командир тоді казав: «Данька, то, звісно, добре, що ти вже такий ас, але ж потрібно думати про безпеку!».
27 січня 2023 року. Весь день була низька видимість, і ось за пару годин до сутінок розпогодилося. Данило не мав летіти, сумував із цього приводу, а потім таки «випросив» чергове бойове завдання в командира. Під час виконання задачі в небі над Донеччиною літак Мурашка підбив ворожий винищувач ракетою класу «повітря-повітря». А внизу — населений пункт Шабельківка неподалік Краматорська, тож воїн оперативно ухвалив рішення відвести літак якомога далі від житлових будівель. Проте втратив висоту та не зміг безпечно катапультуватися. Данило Мурашко загинув смертю Героя у день весілля своїх батьків. «Я відвернув!» — такими були останні слова Данила в ефірі.
«Він не мав летіти у той день. Казав мені, що не було в нього планових польотів. Але чомусь полетів. У той день у селі Шабельківка, яке у сірій зоні, роздавали гуманітарну допомогу, тож на центральній площі було тисячі чотири людей. І якби Даня не відвів літак, вони б усі загинули», — так описує героїчний вчинок сина Людмила Мурашко.
За особисту мужність та героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Данила Мурашка посмертно нагородили званням Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка». Також посмертно льотчикові-капітану 3 класу присвоїли звання майора.
26 липня 2024 року одну з вулиць в Миколаєві перейменували на честь Данила Мурашка. А в жовтні 2025 року на мапі рідного льотчикові Ніжина з’явилася вулиця Майора Данила Мурашка.
Найкраще про Данила сказала найрідніша йому людина — мама: «Я — мама справжнього мужнього офіцера, який любив свою Батьківщину і НЕБО понад усе. Він — найкращий син, онук, брат, племінник. Це була людина з 100-відсотковою харизмою, людина-свято, мудрий і відважний не за віком. Ніколи в своєму житті він мене не образив. Завжди говорив, як сильно мене любить. Найбільше не любив, як я плакала. Мріяв стати офіцером з 4 років і власній мрії не зрадив. Говорив мені, що без неба жити не може, там він — вільний птах. Мій син для мене — приклад чесності, сміливості, гідності, мій мотиватор. Я багато чого встигла зробити завдяки йому, бо синок надихав мене на мої маленькі перемоги. Дякую, Сину, що обрав мене своєю мамою. Для мене честь і гордість — мати сина з великим і люблячим серцем. Ти для мене завжди живий. Я досі чекаю від тебе сердечка. Як ми домовлялися. Вічного польоту, ангеле мій найкращий!».
Як казали всі, хто близько знав Данила чи служив разом — від нього ніколи не почути було відмови, ниття, скарг на втому чи «не такі» умови. Він був юний, завзятий і по-хорошому впертий. На першому місці, попри молодий вік, у нього була війна і битва за українців. Данило люто ненавидів ворогів і воював за кожного з нас. Честь тобі, Воїне!
