Активіст, пластун чи запеклий оунівець?
Свого часу до ОУН долучалося багато молоді. На жаль, не про всіх збереглися детальні відомості, як-от, наприклад, про Анатолія Козяра. Відомо, що народився він у 1911 чи у 1913 році в селі Піддубці Луцького району Волинської області. Зростав у бідній селянській родині. Попри важке матеріальне становище, Анатолій отримав середню освіту в Луцькій гімназії. Під час навчання вступив до Пласту, де опанував базові навички виживання, захопився ідеєю відродження української державності.
Активна життєва позиція спонукала юнака долучитися до галицького товариства «Відродження», яке у 1930-х роках поширило свій вплив на Волинь. Завданням товариства були боротьба за тверезість, відмову молоді від паління та наркотиків. Козяр долучався до акцій товариства. Окрім лекцій, проведення курсів і чисельних зустрічей з молоддю, учасники «Відродження» здійснювали й певні хуліганські дії заради «доброї антиалкогольної справи», зокрема побиття продавців та споживачів алкоголю, підпали корчем і шинків. Це призвело до того, що Волинський воєвода видав розпорядження про заборону діяльності «Відродження» на Волині. Однак саме завдяки товариству Козяр познайомився з членами ОУН, що й визначило його подальший шлях.
У 1936 році хлопець долучився до націоналістів і розпочав боротьбу за волю України. Про його діяльність у ці роки відомо небагато, однак із початком Другої світової війни Анатолій стає помітним діячем ОУН.
Побратими знали Козяра за псевдо «Володимир», «Гай», «Герасим». З 1941 року він обіймав посаду Окружного провідника ОУН Ковельщини, згодом очолював обласний провід організації. Активно долучився до розбудови Української повстанської армії і був заступником командира сотні УПА.
Із 1944 року Анатолій отримав посаду слідчого Служби безпеки Крайового проводу ОУН на північно-західних українських землях (ПЗУЗ). У січні розпочалося визволення Волині від німців частинами Червоної армії. На території, контрольовані УПА, все частіше проникали спецзагони НКВД і розхитували настрої у лавах повстанців. Зокрема, в північному заході Військової округи «Турів» зростала тенденція до непокори і відхилу від загальних планів. Ситуація вимагала проведення фільтрації та перевірки особового складу військових підрозділів щодо їхньої благонадійності. Відповідальність за це у підрозділі «Січ» поклали на Анатолія Козяра. Роботи для Служби безпеки було так багато, що повноцінно її до кінця так і не завершили.
Загинув Анатолій Козяр 7 червня 1945 року у нерівному бою з підрозділом НКВД в лісі біля села Садів Луцького району на Волині. Наказом Української Головної Визвольної Ради посмертно нагороджений Золотим Хрестом Заслуги Української повстанської армії. Крім того, повстанця вшанували у 2024 році, коли у Луцьку вулицю Маяковського перейменували на вулицю Анатолія Козяра.
