Поет, сатирик чи поборник православ'я?
Правдолюб, емоційний та темпераментний. Ці риси характеру багато в чому визначили долю шляхтича й поета Данила Братковського. Він не боявся відстоювати свої переконання, за що поплатився найціннішим — життям.
Походив майбутній діяч із давнього шляхетського роду, що не піддався спольщенню і міцно тримався православної віри. Батько Данила, Богдан Братковський, був членом Луцького Хрестовоздвиженського православного братства.
Данило Братковський народився у проміжку між 1630–1640 роками або у Луцьку, або у селі Свищів Луцького повіту Володимирського району (нині — Рівненська область). Ймовірно, освіту здобув у Києво-Могилянській колегії, а згодом продовжив навчання в Італії. Високоосвічений талановитий юнак мав великі шанси на добру кар’єру при дворі. Від польського короля він отримав почесний титул брацлавського підстолія, а від земського уряду — венденського підчашого. Однак, на відміну від багатьох шляхтичів зі спрямуванням на кар’єру, Данило не потребував посад чи слави. Залишаючись вірним православ’ю, він розпочав ревну боротьбу зі своїм найближчим оточенням — покатоличеною після Берестейської унії 1596 року шляхтою.
У 1675 році Братковському доручили маєток Малин. Щирий поборник віри Данило намагається за винагороду переконати місцевого унійного священника повернутися до православ’я. Отримавши ж відмову, Братковський силою відібрав ключі, закрив храм і заборонив проводити богослужіння. Цей радикальний вчинок спричинив справжній конфлікт, у який втрутилася як світська, так і духовна влада. Проте Данилову віру це не похитнуло.
Наприкінці XVII століття загострилося протистояння між католиками і уніатами з одного боку та православними — з іншого. Для врегулювання ситуації мав бути скликаний Люблінський об’єднавчий церковний собор за участі польського короля Яна ІІІ Собеського. Братковський разом з іншими луцькими братчиками підписав офіційну заяву не вдаватися до жодних угод, які могли б зашкодити Православній Церкві. Тож завдяки цьому собор виявився безрезультатним, бо не досяг своїх цілей. Після Любліна Данило продовжив полум’яно відстоювати свою віру на сеймиках Київщини й Волині.
На жаль, приблизно в той же час між братчиками й родиною Братковських відбувається конфлікт. Батька Богдана звинувачують у зловживанні становищем братського старости, а самого Данила — у збройному нападі на монастир. За його словами, він лише намагався звільнити безпідставно побитого й утримуваного в неволі ченця. Чим іще дошкулив Братковський братчикам, то це написанням сатиричних творів і в’їдливих пасквілів на них. Існує версія, що конфлікт виник через зміну керівництва, коли керування Братством перебрали Дмитро Жабокрицький, князі Юрій та Андрій Пузини та інші, хто раніше позивався проти Братковських у певних справах.
Попри невдачі та протистояння, Данило продовжував діяльність, зокрема розкрившись як поет-сатирик. У 1697 році у друкарні краківського видавця вийшла його книга сатиричних віршів «Світ, по частинах розглянутий». У ній він гостро висміяв вади суспільного ладу Речі Посполитої, шляхетську пиху, свавілля та продажність. Друк цієї книги Братковський профінансував самостійно, випустивши 4100 примірників — дуже великий наклад для того часу. Ось так гаряче таврував усіляку несправедливість Братковський у вірші «Бенкет на сеймику»:
Плящину п’єте, отож уважайте:
Коли вгощає — його вибирайте
В посли до сейму, кудись депутатом
А ні, забуде, що звав тебе братом.
Тепер як роблять тобі, може, шану,
Питайся швидше: «Чого треба пану?»
У наступні роки Данило продовжує відстоювати права русинів-українців, але протистояння з волинською шляхтою змушує його переїхати до Львова. Звідти він вирушив до Батурина на зустріч із гетьманом Іваном Мазепою, з яким його колись звела доля при дворі польського короля і з яким вони неодноразово перетиналися. Братковський сподівався заручитися гетьманською підтримкою, але на зворотному шляху був заарештований. Шляхта всерйоз узялася за опонентів.
Звільнившись із ув’язнення, Данило Братковський зрозумів, що «настав час боротьби не на життя, а на смерть, що для компромісів вже місця немає». Тож він приєднався до повстання фастівського полковника Семена Палія — «Другої Хмельниччини» — козацько-селянського антипольського повстання на землях Правобережжя: Поділля, Київщини, Брацлавщини та Волині. На нараді козацьких полковників у Фастові Братковський склав заклик до повстання, з яким вирушив на Волинь заохочувати тамтешній люд стати проти наступу Корони Польської на віру та козаків.
Боячись бути викритим, Братковський переодягнувся в селянський одяг, але це не допомогло йому уникнути затримання в Заславі (тепер — Ізяслав на Хмельниччині). Знову суд, в’язниця на кілька місяців. Тепер уже з тортурами: три рівні включно з дибою та найстрашнішим вироком — страта. Добре хоч через шляхетське походження суд взагалі мав місце, бо за бунт спіймані підлягали негайному розстрілу. За три дні до смерті Данило склав заповіт, де розпорядився майном, дав настанови дітям триматись православної віри і на знак примирення з Луцьким братством просив поховати його в братському некрополі (крипті).
Вже на ешафоті Братковському запропонували покаятися й вибачитися перед королем, що допомогло б уникнути смерті. Але гордий поет відмовився, ще й узяв на кпини пропозицію зрадити власним переконанням. Після цього кат польського військового суду зарубав (по черзі руки, ноги, тулуб) Данила Братковського 26 листопада 1702 року на луцькій міській площі Ринок. Публічною стратою завершилося життя шляхтича, громадського діяча, братчика, поета і людини, яка до останнього подиху відстоювала рідну віру та переконання.
Після смерті мученику-патріоту навісили тавро «зрадника», тож його ім’я було майже стерто з історичної пам’яті на довгі роки. Це чимось нагадувало долю імені та пам’ятування Івана Мазепи. Історичну справедливість відновили Михайло Драгоманов як історик, Михайло Старицький як драматург та Михайло Лисенко як композитор. Йдеться про п’єсу «Остання ніч».
Спадщина та життя Данила Братковського залишалися цікавими як предмет розвідки для істориків та інтелектуалів, зокрема В’ячеслава Липинського (його праця, присвячена Братковському, має назву «Данило Братковський — суспільний діяч і письменник кінця XVII століття»).
Вже після проголошення Незалежності з творами та постаттю Братковського стали працювати ближче. Побачив світ переклад віршів від знавця барокової української літератури Валерія Шевчука, твори на вірші поета є в репертуарі гурту «Хорея Козацька». Все це стало можливим завдяки ґрунтовним дослідженням науковців із Волині Володимира Пришляка та Олени Бірюліної, які, по суті, повернули нам ім’я забутого поета-патріота. Саме вони готували перевидання книги Данила Братковського, куди й увійшли переклади Валерія Шевчука. «Волинський шляхтич і український поет Данило Братковський» — відома стаття Олени Бірюліної.
