Скромна шляхтянка чи щедра меценатка?
Життєвий шлях волинської шляхтянки, меценатки Галшки Гулевичівни оповитий невідомістю. У її біографії присутня низка фактів, які все ще чекають на спростування, підтвердження, уточнення чи навіть виявлення. Але про деякі події з життя відомо напевно.
Прийнято вважати, що Галшка Василівна Гулевич народилася між 1575 та 1577 роками в селі Затурці Луцького повіту (сьогодні — Володимирський район Волинської області). Батько Галшки, землевласник Василь Гулевич, був знаною людиною на Волині, мав авторитет серед місцевої шляхти. Матір, Олександра Прокопівна Угринівська, походила з роду малоземельних шляхтичів. В принципі це все, що відомо про родину та народження Галшки Гулевичівни.
І ось уже Галшка в 1594-му (приблизно). Тоді вона вперше бере шлюб: з Христофором Адамовичем Потієм, сином відомого митрополита Іпатія Потія. За рік у подружжя з’явилася донька Катерина. Однак сімейне життя тривало недовго через ранню смерть чоловіка. У 1603 році Галшка вийшла заміж вдруге за Стефана Лозку, мозирського маршалка та впливового шляхтича з Київського воєводства.
Щедрий чоловік Стефан подарував своїй пані маєток Рожев на Київщині та двір, а точніше — забудовану земельну ділянку, на київському Подолі. Вважають, що саме цей двір меценатка передала православній громаді Києва. Пізніше на його території було створено Київське Богоявленське братство і відкрито братську школу. У 1632 році зусиллями митрополита Петра Могили братська школа була об’єднана з Києво-Печерською, а незабаром переросла в потужний освітній заклад зі статусом академії.
Серед науковців досі точаться дискусії, чи варто вважати фундаторкою відомої нині Києво-Могилянської академії саме Галшку. Дослідник Максим Яременко відзначив, що до середини XVIII століття заснування академії пов’язували з митрополитом Могилою та гетьманом Сагайдачним. Однак у 1760-х роках, коли козацька старшина вирішила перетворити академію на університет, стверджуючи, що її заснував Петро Конашевич-Сагайдачний, професори взялися глибше досліджувати історію закладу. Унаслідок цих пошуків стало відомо про вчинок та діяльність Галшки Гулевичівни. Ця історія стала доказом того, що академія заснована не представником козацького кола, а шляхетною пані. Прямих свідчень, окрім запевнення професорів, що оригінальна дарча фігурувала в якихось справах, немає.
У шлюбі зі Стефаном Лозком Галшка народила другу дитину — сина Михайла. Певний час вона проживала з ним на Київщині, але коли Михайло подорослішав, їхні стосунки ускладнилися. Ймовірно, причина полягала в тому, що Галшка Гулевичівна була прихильницею православ’я, а її син сповідував католицизм. На початку 1630-х жінка повернулася на рідну для неї Волинь. Тоді справжньою опорою стали для неї племінники Олександр, Юрій та Михайло Пузини, які були членами Луцького Хрестовоздвиженського братства. Припускають, що переїзд Галшки з Києва був приурочений висвяті Олександра на отця Афанасія, православного єпископа Луцького і Острозького.
І ось нарешті чи не єдина точна дата в біографії волинянки. 2 квітня 1641 року Галшка Гулевичівна склала свій заповіт з назвою «Тестамент остатнее воли зошълое панее Галъшки Гулевичовъны Стефановое Ложчиное, маршалковое Мозырское». У ньому вона згадувала, що мала в тимчасовій власності село Дубище (під Рожищами, тепер — Волинська область) і орендувала корчми в місті Рожище. Жінка писала, що підтримувала тісні стосунки з луцькими православними братчиками, молилась у братському Хрестовоздвиженському храмі й просила поховати себе у його крипті. У заповіті Галшка Василівна розпорядилася зробити щедрі пожертви: і коштами (щонайменше 450 польських злотих), і майном — Луцькому Хрестовоздвиженському братству. Також частину грошей Галшка заповіла Преображенському монастирю на Черчицях під Луцьком.
Заповіт-тестамент Галшки підписали свідки із кола особистих приятелів, більшість з яких — луцькі братчики. Цей факт говорить про тісні зв’язки поважної шляхтянки з братством. А в Луцьку актову книгу 31 березня 1642 року запис про тестамент вніс чернець Луцького братського монастиря отець Теофіл Заплатинський. Оскільки заповіти для актування подавалися не пізніше двох тижнів після смерті заповідальника, датою смерті волинської шляхтянки Галшки Гулевичівни можна вважати середину березня 1642 року.
